МАРКОВ СОКО
(Из Горњега Приморја)
Соко лети преко Будве града,
Жуте му се ноге до кољена,
Златне му се крила до рамена,
А на главу златна перјаница;
Питале га Будљанке ђевојке:
«О тако ти, наш сиви соколе!
Ко је тебе ноге пожутио!
Ко ли ти је крила позлатио?
Ко ли ти је перјаницу дао?»
Крил’ма лети, кљуном проговара:
«О тако ми, Будљанске ђевојке!
Служио сам добра господара,
Господара, Краљевића Марка,
У Марка су двије сестре младе,
Једна ми је ноге пожутила,
Друга ми је крила позлатила,
Марко ми је перјаницу дао».
(Из српских народних песама
из збирке Вука Караџића, 1891)
МАРКІВ СОКІЛ
(З Вищого Примор’я)
Летить сокіл понад містом Будва,
Ноги в нього злотні по коліна,
Злотні крила в нього на раменах,
Голова – з плюмажем щирозлотним.
Так Будлянки-діви запитали:
«Ой вітаєм, соколе наш сивий!
Хто тобі так визолотив ноги?
Хто тобі так визолотив крила?
Хто тобі плюмаж дав у дарунок?»
Крильми в леті, дзьобом так говорить:
«Ой вітаю, діви та будлянські!
Послужив-бо доброму я пану,
Паном був сам Королевич Марко,
В Марка дві сестриці є молодші,
Перша мені ноги позлотила,
Друга мені крила позлотила,
Марко дав мені плюмаж в дарунок».
(З сербських народних пісень,
зі збірки Вука Караджича, 1891)
Edited by: Nada Milicevic, University of Belgrade and Olga Burenina-Petrova, University of Zurich & University of Konstanz