Я ВЕДАЛ
Я ведал: ненарекаемость Бозничего,
неизбытность Полевичего,
ненасытность Огневичего,
нерассыпность Водяничего,
неувядаемость Девичьего. Я ведал.
1907
Я ВІДАВ
Я відав: ненарéченість Бозничого
неминучість Польовичого,
ненасиченість Огневичого,
нерозсипність Водяничого,
нев’янучість Дівочого. Я відав.
1907
ОБЛАКИНИ ПЛЫЛИ И РЫДАЛИ
Облакини плыли и рыдали
Над высокими далями далей.
Облакини сени кидали
Над печальными далями далей.
Облакини сени роняли
Над печальными далями далей…
Облакини плыли и рыдали
Над высокими далями далей.
Март 1908
ПЛАВАЛИ Й РИДАЛИ ХМАРЕЧИНИ
Плавали й ридали хмаречини
Над високими далечинами далечіні.
Затінки скидали хмаречини
Над журними далечинами далечіні.
Затінки ронили хмаречини
Над журними далечинами далечіні…
Плавали й ридали хмаречини
Над високими далечинами далечіні.
Березень 1908
ИЗ МЕШКА
Из мешка
На пол рассыпались вещи.
И я думаю,
Что мир –
Только усмешка,
Что теплится
На устах повешенного.
1908
З МІШКA
З мішка
На підлогу розсипались речі.
І я гадаю,
Що світ –
Тільки посміх,
Що жевріє
На вустах повішеного.
1908
ВРЕМЫШИ-КАМЫШИ
Времыши-камыши
На озера береге,
Где каменья временем,
Где время каменьем.
На берега озере
Времыши, камыши,
На озера береге
Священно шумящие.
1908
ЧАСОВИШ-КОМИШ
Часовиш-комиш
На озера березі,
Де каміння часовіянням,
Де час камінням.
На берега озері
Часовиш, комиш,
На озера березі
Священно шумиш.
1908
РОССИЯ ЗАБЫЛА НАПИТКИ
Россия забыла напитки,
В них вечности было вино,
И в первом разобранном свитке
Восчла роковое письмо.
Ты свитку внимала немливо,
Как взрослым внимает дитя,
И подлая тайная сила
Тебя наблюдала хотя.
Начало 1908 мира рок
РОСІЯ ЗАБУЛА НАПОЇ
Росія забула напої,
В них вічності стигло вино,
І в першім розкритім сувої
Фатальне зчитала письмо.
Вслухáлась німливо ти й чемно –
Дорослих так слуха дитя, –
Й підступності сила таємна
Твоє дізнавалась буття.
Початок 1908
НЕМЬ ЛУКАЕТ ЛУКОМ НЕМНЫМ
Немь лукает луком немным
В закричальности зари.
Ночь роняет душам темным
Кличи старые «Гори!»
Закричальность задрожала,
В щит молчание взяла
И, столика и стожала,
Боем в темное пошла.
Лук упал из рук упавном,
Прорицает тишина,
И в смятении державном
Улетает прочь она.
Начало 1908
НІМ ЛУКАЄ ЛУКОМ НІМНИМ
Нім лукає луком німним
В закричальності зорі.
Ніч ронила душам зимним
Давні поклики «Гори!»
Закричальність задрижала,
В щит мовчання як скала
І, столика і стожала,
Боєм в темряву пішла.
Лук упав із рук упавним,
Тиша віща пролуна,
У см’ятенництві державнім
Відлітає геть вона.
Початок 1908
Olga Smolnytska, Yverdon-les-Bains
Edited by: Nataliia Langenegger, University of Zurich and Olga Burenina-Petrova, University of Zurich & University of Konstanz